Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВторник, 25.06.2019, 23:17

Бериславська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1

Меню сайту
Міні-чат

4. Робота з батьками

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА НА ДОПОМОГУ БАТЬКАМ

Сварити чи не сварити дитину?

Перед тим, як сварити дитину дайте відповідь на запитання: «Для чого?». Тобто що ви хочете з цього покарання?

Покарання не повинне шкодити здоров’ю (фізичному, психічному).

Якщо є сумніви, карати чи ні, краще не карайте. Ніякої профілактики.

Терміни давнини. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням. Повернення до минулого призводить до регресу, затримки духовного розвитку.

Покараний – пробачений. Має бути збережений емоційний контакт із дитиною. Покарання – завершення негативного етапу життя. Сторінку перегорнуто, життя починається спочатку.

Покарання не повинно принижувати гідність дитини.

Покарання повинно бути адекватним. За один раз – одне покарання, а не «салат» покарань з різних учинків.

Дитина не повинна боятися покарань. А усвідомлювати, що покарання – неприємне, небажане.

Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, дає певну волю й відповідальність за власне життя.

Покарання – надзвичайний захід. Використовується у випадках, коли інші способи викорінення небажаної поведінки не дали результату.

Правила батьківської поведінки

в організації навчання дитини

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

3. Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.

4. Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.

5. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).

6. Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.

7. Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

8. Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

Поради шкільного психолога батькам

щодо сімейного виховання школярів

Пам`ятайте, що навчання – один з найважчих видів праці, а розумові здібності й можливості дітей неоднакові.

2. Не слід вимагати від учня неможливого. Важко визначити, до чого він здатний та як розвинути його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвиткові дитини, якщо воно вимагає від неї механічного заучування і не потребує напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення і дій.

4.Будьте милосердні до своїх дітей. Найпростіший метод «виховання», що не потребує ні часу, ні розуму – побити дитину і цим її образити, озлобити або й зламати. Усуньте опіку, крик, насилля і наказовий тон. Вони спричиняють опір у дітей, психічні травми, пригнічують бажання й інтерес до навчання, змушують шукати порятунку у брехні.

5.Розвивайте інтерес, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини у навчанні та в усіх її справах.

6.Запам`ятайте, що за науково обґрунтованими нормами над виконанням усіх домашніх завдань учні 1-го класу повинні працювати не більше 1 год., 2-го – 1,5 год., 3-5-х класів – до 2 годин, 6–7- х класів – до 2,5 год, 8 – х – до 3год., а учні 9-11-х класів – до 4 годин. Навчіть дітей користуватися годинником і не дозволяйте їм сидіти над виконанням домашніх завдань більше встановленого часу, адже це позначиться на їхньому здоров`ї та розумовому розвитку.

7.Не примушуйте учня писати спочатку в чернетці й кількаразово переписувати виконане домашнє завдання – це призводить до перевтоми і відвертає дітей від навчання.

8. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, якої б ви хотіли. По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а, по-друге, це не остання робота і не остання оцінка.

9.Дайте дитині можливість пережити радість успіху у навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

10.Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Проте оцінюйте їх словами: «я задоволений», «я незадоволений». Додайте слово «дуже», і будьте певні – завтра ваша дитина дуже старатиметься, щоб ви були задоволені нею.

11.Здоров`я дитини – тендітна споруда, й тримають її три «атланти»: спадковість, спосіб життя й середовище. Тому організуйте для своєї дитини правильний режим – зарядка, раціональне харчування, навчання й відпочинок. Подбайте про позитивний вплив середовища, в якому перебуває дитина.

12.Організовуючи різноманітні ігри й види відпочинку дітей, приділяйте увагу їх фізичному розвитку, особливо дрібних рухових м`язів (пальців, кистей рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичних інструментах та ін.

13.Обов`язково помічайте і заохочуйте навіть найменші успіхи у навчанні та поведінці дітей.

14.Батько й мати – найкращі вихователі, які, за словами А.С.Макаренка, повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам`ятайте: дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім`ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й батька.

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

у вихованні підлітків

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Рекомендації батькам

підвищення самооцінки дитини

Для підвищення самооцінки доцільно користуватися наступними заходами:

- завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан;

- не чинить тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні,

житті тощо;

- демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

- приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

- підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

- слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

Батьки,

будьте дуже уважними до поведінки дитини, яка, на вашу думку, може здійснити самогубство.

• Якщо підліток пробує покінчити життя самогубством чи серйозно роздумує над ним, йому необхідна професійна допомога. Тому його потрібно негайно відвезти до психіатра. Якщо ви цього не зробите, а підліток помре, ви відповідальні за його життя. Не залишайте його наодинці, доки не відведете до лікаря. Якщо ви не його батько чи матір, повідомте батькам.

• Якщо ви вважаєте, що підліток думає про самогубство, проте не планує чи не загрожує його звершити, багато моліться за нього і говоріть з ним вкрай обережно. Ніколи не відкидайте, не висміюйте і не кидайте виклик заявам про самогубство. Старайтесь уважно і співчутливо вислухати молоду людину в її проблемах.

• Часто бувають випадки повторного самогубства. Відбувається це, як правило, приблизно через три місяці після попередньої спроби. Підлітки, що належать до групи підвищеної суїцидального ризику, залишаються суїцидонебезпечними протягом року. Весь цей час вони повинні знати: якщо життя знову почне підносити неприємні сюрпризи, їм буде на кого опертися.

• Завжди є спокуса суперечити підліткові, коли на його долю випала гнила участь. Не робіть цього. Краще укріплюйте його самооцінку. Необхідно, щоб дитина відчула себе любленою, усвідомила себе особистістю з унікальними талантами і потенціалом.

• Якнайбільше спілкуйтесь з підлітком, підтримуйте і підбадьоруйте його.

• Багато підлітків, стверджують, що не можуть розмовляти з батьками про важливі для них речі. Дайте зрозуміти вашій дитині, що вона може говорити про що завгодно і ви не будете її за це осуджувати. Поважайте її думку.

• Багато підлітків не можуть справитись з мільярдом проблем, які тиснуть на них вдома, в школі, серед однолітків. Тактовно, не нав'язуючи свою думку, допомагайте їм знаходити вирішення проблем. Дуже добрим є не кричати: «Того не смієш робити!», а розказати про наслідки того, що хоче вчинити дитина.

• Домовтесь з підлітком, що він зможе в будь-який момент звернутись до вас у випадку думок про самогубство і ви вислухаєте його і будете поряд, поки криза не пройде.

 

Увага ! Небезпечна гра в інтернеті «Синій кит ».

Вже багато місяців поспіль у Мережі Інтернет обговорюють підліткову гру “Синій кит”, або ж “Тихий дім”, “Море китів”, “Розбуди мене о 4:20″… У смертельної гри багато назв, але результат завжди однаковий – закінчене життя і зламані горем батьки, які не розуміють, що ж змусило дитину звести рахунки з життям.

Метою є інформування дітей, підлітків та їх батьків про небезпеку, яку може заподіяти прийняття участі в таких іграх «смерті». Грою це назвати важко. Діти, пригнічені своїми проблемами, шукають розради у соцмережах.

У такому віці підлітки прагнуть самоствердження, отримати місце в соціумі, довести, на що вони здатні. Виконуючи квести й завдання, дитина підвищує самооцінку, їй здається, що тут нею, нарешті, цікавляться, її розуміють. У багатьох підлітків трапляються проблеми у житті, які здаються їм нерозв’язними. Тоді вони найбільше потребують підтримки і любові своїх близьких людей – не показової і оптимістичної, а допомоги в розумінні себе і світу.

Є факт затримання кураторів таких груп. Однак вони стверджують, що до смертельного фіналу нікого не приводили, а тільки хотіли спробувати, чи зможуть вони психологічно впливати через інтернет на людей»….

У зв’язку з цим звертаємося до батьків та усіх не байдужих із проханням бути пильними, при можливості – перевірити облікові записи ваших дітей, чи не зареєстровані вони під зазначеними у списку іменами. У разі наявності таких фактів не залишайтеся байдужими, а допоможіть дітям. Звертайтеся до психологів, поліцейських чи просто розмовляйте з дітьми.

Головне – треба роз’яснити дітям, що насправді відбувається. Що зі смерті немає повернення.

Що це не гра, це – вбивства, на яких заробляють дорослі злочинці.

Щоб не допустити потрапляння дітей до таких груп, поліція рекомендує батькам:

· Приділяти більше уваги психологічному стану дитини.

· Перевіряти шкіряні покриви дитини на наявність пошкоджень.

· У разі їх виявлення, з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися.

· Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита.

· Перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.

· Перевіряти вміст спілкування у приватних чатах. Звертати увагу на коло спілкування дитини.

· Намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями.

· Обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини.

· Встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах дитини.

Закликаємо звертати увагу на розваги, які набувають популярності у дитячому середовищі.

При виявленні таких груп самостійно, або в разі необхідності,

просимо негайно повідомляти :

Урядова гаряча лінія - 0800507309 (безкоштовно)

Національна дитяча гаряча лінія – 0800500225 (безкоштовно)

з мобільного телефону - 772 (безкоштовно)

Практичний психолог школи

Кожем’яка В.В.

ПОРАДИ БАТЬКАМ, ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ

Психологічна  готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що  тільки задатки його перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок. Необхідних для шкільного навчання.

Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна роботи до школи?

НЕ СЛІД:

  • До приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості4
  • Оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
  • Проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

НЕОБХІДНО:

  • прищепити дитині інтерес до пізнання на­вколишнього світу, навчити спостерігати, дума­ти, осмислювати побачене і почуте;
  • навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
  • вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажан­ня потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей - дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення. 

Світогляд дитини, її знання - це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки - знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона без­посередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх за­нять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

Світогляд дитини - це те, що вона:

  • знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю  (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, ви­датні люди);
  • знає про явища природи: пори року, їх по­слідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці
    кожної пори року, їх загальну кількість і по­слідовність; дні тижня, частини доби; про сон­ це, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
  • знає про світ;
  • полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, пись­менники, художники, композитори);
  • знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі,  серед людей, на вулиці - за своєю вихованість невихованістю; добротою, чуйністю - байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;
  • знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складають слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти назвати звуки, з яких складається слово.

ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ?

Щоб правильно організувати процедуру тестування та уникнути можливих помилок, а т кож перевірити себе як експериментатора, пропонуємо поради:

1. Запропонуйте дитині завдання у формі спільної гри. Це дозволить зняти зайве напруження, викличе довіру до вас, зробить ситуації природнішою. Дитина може захопитися процесом і не переживатиме приводу можливих помилок та оцінки її компетентності.

2. Створіть сприятливі умови. Перевірте чи зручно дитина сидить, чи достатньо тихо та світло в кімнаті, чи ні відволікає її щось від роботи.

3. Переконайтеся, ще дитина добре почуваєть­ся (нагодована, бадьора, в міру спокійна).

4. У процесі тестування зберігайте нейтралі­тет: не піддавайтеся на провокаційні прохання дитини підказати або зробити завдання за неї.

5. Похваліть дитину за успішно виконане завдання, підтримайте, якщо у неї виникли сум­ніви.

6. Не виправляйте помилок. Закінчуйте ро­боту на позитивній ноті незалежно від резуль­татів. У розв'язанні останнього завдання ви мо­жете підказувати дитині, але бали за це завдан­ня не ставте.

7. Давайте завдання невеликими блоками (не більше ніж 30 хв) з перервами. Намагайтеся до­тримуватися схеми: «легкі, важкі, легкі, відпо­чинок». У цьому випадку ви зведете до мінімуму помилки, які дитина може зробити через пере­напруження. 

Ви повинні пам'ятати про деякі об­меження щодо тестів:

1.Психологічні тести не мають оці­нок «добре», «погано». Найбільше, що може дати тест, - це можливість по­рівняти рівень розвитку дитини з іншими за цією ознакою, теоретич­но - з дітьми того самого віку та статі.

2.В основі тестів лежить вірогід­ність, тому висновків на 100 % робити не можна.

3.Людина - істота цілісна. Не можна виривати її окремі риси з контексту та за результатами однієї про­веденої анкети робити висновок про особистість загалом.

4.Будь-який результат - це інфор­мація, яку можна використати з різною метою. Не навішуйте ярликів («у ди­тини погана пам'ять»), а намагайтеся допомогти дитині розвиватися.

Як регулювати взаємини між дітьми?

Чому братики й сестрички, які дуже люблять одне одного, нерідко конфліктують, обзиваються, б’ються, псують іграшки та скаржаться одне на одного? Тому, що саме в такий спосіб вони ділять батьківську любов і увагу, загальну територію. А ще в таких домашніх умовах вони тренуються будувати взаємини зі світом, і родина виявляється моделлю, на якій можна спробувати поводитися по-різному.

 Є кілька розумних принципів, яких слід дотримувати, якщо ви хочете, щоб взаємини між вашими дітьми були гармонійними.

 Якщо у вашій родині не одна дитина, а двоє, троє… Загалом, якщо у вас більше ніж одна дитина, то вам напевно доводиться досить часто мирити їх, допомагати з’ясовувати взаємини, а іноді й рознімати бійки. Особливо актуальними постають такі проблеми на канікулах. Адже в цей час у дітей з’являється більше спільних справ, вони частіше перебувають на одній території, тому частіше сваряться і не завжди розуміють одне одного. Саме тут допомогти мають мудрі, тактовні дорослі. Чого в таких випадках робити не рекомендовано?

  • Утручатися в дитячі взаємини і нав’язувати свої правила.
  • Приставати на сторону одного з малюків, навіть якщо він менший.
  • Грубо поводитися з дітьми.
  • Уважати, що дитячі проблеми — це дурниця й дріб’язок.
  • Відправляти дітей у різні кути для покарання й не намагатися з’ясувати причини сварки.
  • «Роздмухувати» проблему, якщо в дітей виникла дрібна сварка.

У кожної дитини вдома повинна бути своя територія.

 Нехай це буде навіть не окрема кімната, а частина кімнати. Дорослі мають облаштувати все так, щоб кожен з малюків розумів: це моє місце, воно є недоторканним, я можу тут робити все так, як мені подобається. Це дуже важливий аспект у вихованні дітей. Він допоможе вам прищеплювати дітям повагу одне до одного і водночас дасть можливість відпочивати одне від одного. Адже нерідко сварки виникають саме через те, що діти позбавлені можливості відпочити від змушеного спілкування.

Не розділяйте дітей за віковим принципом.

 Ця поширена помилка батьків постійно надає меншій дитині роль опікуваної, захищеної. Натомість старшу дитину вважають агресором, кривдником. Хоча насправді нерідко ситуація є зворотною: саме малята можуть бути провокаторами, які починають конфлікт.

Дитяча сварка не привід для того, щоб карати дітей.

 Це привід для того, щоб поговорити з малятами, з’ясувати, що їх тривожить, і навчити розв’язувати проблему самостійно.

Не заохочуйте ябеду.

 Нерідко хтось із дітей починає скаржитися на кривдника. Як поводитися в подібній ситуації? Батькам важко не реагувати на таку поведінку, адже це ще й заклик до захисту. І мама з татом квапляться захистити… ябеду. Відмахнутися в такій ситуації також неправильно. Тому найбільш доречними можуть бути такі слова: «Я послухаю і тебе, і Сашка». У такий спосіб ви даєте зрозуміти дитині, що вам важлива її думка, але вам так само важлива й думка іншого.

 Нам дуже хочеться бачити своїх дітей такими, які люблять одне одного, дружать, уміють домовлятися. Та як би ми не намагалися, скільки б не розмовляли з дітьми про любов і добре ставлення одне до одного, сварки між ними однаково виникатимуть. Так відбувається незалежно від різниці у віці між дітьми. Сваряться й ті, хто народився водночас, і діти-погодки, і діти, чия різниця у віці — десять років і навіть більше. Те саме стосується і різностатевих або одностатевих дітей. Побачити родину, у якій діти жили б абсолютно мирно, досить важко. Але слід зауважити: у родинах, у яких взаємини батьків побудовані на взаємоповазі одне до одного, діти сваряться значно рідше.

Отже, ви бачите, що ваші діти сваряться.  Ваші дії?

 Спочатку потрібно з’ясувати ситуацію, тобто спостерігати за тим, що відбувається між дітьми. Не факт, що потрібне ваше негайне втручання. Оскільки в педагогіці застосовують медичний принцип «Не нашкодь», намагайтеся стримати свій перший імпульс і дати дітям можливість домовитися самим.

 Дорослий поспішає на допомогу. Але трапляються і такі ситуації, коли без допомоги дорослого дитячий конфлікт не розв’язати, а дитячі взаємини перетворюються на справжню війну між братами й сестрами. Тоді облишмо все і поспішаймо на допомогу. Але робитимемо це дуже делікатно.

 Дотримуйте нейтралітету! Зрозуміли, що до чого? Тоді згадайте головний принцип регулювання дитячих сварок: немає сторони, на яку ви можете пристати. Хоча дуже хочеться захистити скривдженого, ви не маєте права приставати на його сторону, тому що ви батьки. Ваше завдання — відновити справедливість, показати, як слід правильно миритися, як необхідно домовлятися, а не як потрібно домагатися свого, ябедничати або давати здачі.

 Обговорюймо ситуацію разом. Тепер настав час спільної розмови. Напевно в кожної сторони накопичилося чимало образ і питань. Дайте дітям можливість поговорити між собою. Ви самі виступатимете посередником у їхній розмові. Ставте запитання, пояснюйте, як потрібно вислуховувати співрозмовника, чому не можна перебивати. Це потребуватиме якогось часу, але справа того варта. Така розмова вбереже дітей від накопичення образ, навчить проявляти свої емоції й стримувати їх.

 Робимо висновки. Чи потрібно дітям чути думку дорослого про ситуацію? Так, але це не має бути нав’язування вашої точки зору. Натомість запитайте в кожного з учасників конфлікту: «Як ти вважаєш, що тепер робитимемо?», «Як ти міг би вчинити інакше?», «Ти розумієш, чого хотів Сашко?», «Як можна було б домовитися?».

 Чи потрібно миритися до кінця? Слід розуміти, що якщо конфлікт дуже гострий, то діти, можливо, і не готові помиритися відразу. Для остаточного примирення знадобиться час. Тому після розмови потрібно зробити паузу. Вона може тривати навіть не одну годину. Головне — не намагатися видавити з дітей горезвісне «вибач мене», адже у випадку образи й недорозуміння, крім роздратування, у дітей ці слова нічого іншого не викличуть.

ЯК ЗРОЗУМІТИ  ДИТИНУ?

Дитяча тривожність. Як бути?

      Під тривожністю вчені розуміють стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до пе­реживань, неспокою, побоювань. При цьому наголо­шується, що такий стан не обов'язково є анормаль­ним. Виокремлюють два види тривожності.

     Перший з них — це так звана ситуативна тривож­ність, тобто породжена певною конкретною ситуа­цією, яка об'єктивно викликає неспокій. Подібний стан може виникати у будь-якої пересічної людини напередодні можливих неприємностей та життєвих ускладнень. Цей стан не лише цілком нормальний, а й за певних обставин відіграє позитивну роль, оскіль­ки є своєрідним мобілізуючим механізмом, який дає можливість людині серйозно й відповідально підійти до вирішення проблем, що виникають.

Анормальним, швидше, є зниження ситуативної тривожності, коли людина перед серйозними обстави­нами демонструє безладність і безвідповідальність, які найчастіше свідчать про інфантильну життєву позицію, недостатньо сформовану самосвідомість індивіда.

     Другий вид — так звана особистісна тривожність. Вона може розглядатись як досить стабільна особис­тісна риса, що проявляється у постійній схильності до переживань, тривоги в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які не провокують об'єктивно згаданих емоцій. Особистісна тривожність характеризується станом підсвідомого страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу і небезпечну.

Дитина, яка перебуває у такому душевному стані, має постійно насторожений і пригнічений настрій; у неї утруднені контакти і з зовнішнім світом, який вона сприймає як ворожий і чужий. Закріплюючись у про­цесі особистісного розвитку, становлення характеру, така риса зумовлює формування заниженої самооцін­ки й похмурого песимізму. Як виникає тривожність у дитини і як попередити її появу?

Звичайно, в цілому дитяча тривожність є проявом неблагополуччя особистості. Інколи вона буквально «вирощується» у тривожно підозрілій атмосфері родин­ного середовища, де батьки самі схильні до постійних сумнівів, побоювань, тривог. Дитина «заражається» їх­німи настроями і переймає нездорову форму реагування на зовнішні подразники. У цьому випадку слід згадати давній заклик до батьків: «Вихователю, виховай насам­перед себе!», який звучить актуально, як ніколи.

Шановні батьки! Якщо ви не хочете, щоб ваша дитина була, як нашорошене і лякливе звірятко, по­гляньте неупереджено і чесно на себе і запитайте: «А чи не від мене син (донька) перейняв (перейняла) таку манеру поведінки?»

       Однак, така неприємна індивідуальна особливість притаманна іноді і дітям, чиїм батькам невластива необгрунтована тривожність, навпаки вони сповнені цілком оптимістичних настроїв. Такі батьки, як пра­вило, добре знають, чого хочуть від життя, і зокре­ма, — чого вони чекають від власних дітей.

Особливу увагу вони приділяють вихованню дис­ципліни та вдосконаленню інтелектуальних досягнень дитини. Тому вони постійно ставлять перед дітьми різ­номанітні, все складніші завдання, які ті повинні вирі­шувати, аби виправдати високі сподівання дорослих.

Дитина не завжди має сили впоратись з усіма вимо­гами, і це викликає невдоволення старших. Як резуль­тат, дитина потрапляє в ситуацію постійного напруже­ного очікування: чи зуміла вона догодити батькам, чи припустилася якихось помилок, за що на неї чатують неминучі невдоволення, засудження, навіть покарання.                             Ситуація може погіршуватись внаслідок непослідовності батьківських вимог. Якщо дитина не знає впевнено, як буде поцінований той чи інший її крок, але в принципі передбачає негативну реакцію з боку дорослих, то дитяче життя наповнюється тривогою, напруженим чеканням батьківського невдоволення, покарання.

Батькам варто замислитись: якщо в настроях дитини переважає напруженість, тривожність, які іноді перери­ваються бурхливими спалахами невмотивованої розлю­ченості, навіть агресії, то чи не виникають на шляху за­доволення основних потреб сина або доньки нездолан­ні з різних причин перешкоди? Часто буває, що дитина чекає від батьків любові та підтримки, натомість дорослі вважають такі прояви почуттів пустими витребеньками, обмежуючи свою роль у вихованні лише наглядом та за­доволенням елементарних потреб дитини.

Аби уникнути формування у дитини тривожності як особистісної риси, деяким батькам варто примен­шити свій педагогічний «ентузіазм», обмежившись «лише» батьківською любов'ю і звівши свої виховні зусилля до таких дій, аби разом з дитиною не допус­кати, переборювати почуття тривожності, даючи на­томість відчуття впевненості та захищеності.

     Батькам слід рахуватись з дитиною і бути поруч із нею, завжди вважаючи її повноправним членом сімей­ства, турбуючись про радісну атмосферу в родинному домі. Життя дитини не повинно перетворюватись на безкінечні перегони з перешкодами, боротьбу за по­хвали і симпатії з боку дорослих. Дитина повинна за­вжди відчувати, що для найближчих їй людей — бать­ків — вона дорога сама по собі, а не як переможець у нескінченній битві

ОСВІТА
ЗНО 2018
...
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook

  • Copyright MyCorp © 2019
    uCoz